Революційний іслам
Серпень 14th, 2007 by 
Алі аль-Україні
УРИВКИ З КНИГИ ІЛЛІЧА РАМИРЕСА КАРЛОСА “РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ІСЛАМ”
Ілліч Рамирес Карлос у 1970-1980-х роках був більше відомий як терорист Карлос “Шакал”. Акти, здійснені чи організовані Карлосом, були спрямовані проти Ізраїлю, західноєвропейських держав, США і “помірних” арабських режимів. У різний час Карлос співробітничав з Асадом, Каддафі, Хусейном і Кастро. Ходили чутки, що його підтримували розвідки соціалістичних країн, у тому числі СРСР, де він навчався в Університеті Дружби народів. Карлос здійснював терористичні операції в інтересах “Народного фронту звільнення Палестини”, “Червоних бригад”, колумбійської організації M-19, РАФ, ЕТА, “Червоної армії Японії”, ООП і інших.
Наприкінці 1980-х років Карлос відійшов від активної боротьби. Після катастрофи соціалістичного табору він став незручний колишнім друзям. У серпні 1994 року він був схоплений французькими спецслужбами в Судані. Суд у справі Карлоса відбувся в 1997 році, і Карлос був засуджений до довічного ув’язнення за убивство двох секретних агентів і ливанца у 1975 році. На суді Карлос оголосив себе “професійним революціонером” і після оголошення вироку він підняв у гору кулак і вийшов із залу суду зі словами “Да здраствує революція!”.
ІСЛАМ - ПІДПОРЯДКУВАННЯ ВОЛІ ГОСПОДА
Іслам ґрунтується на п’ятьох стовпах. На п’ятьох упорядкованих вимогах: символ віри - наочний доказ приналежності до мусульманського співтовариства, - щоденне п’ятикратне творення молитви, закят - обов’язкове пожертвування, піст і велике паломництво до Мекки, що хоча б раз у житті бажано зробити. Ще один стовп, шостий, - джихад, що означає “зусилля”.Зміст джихаду насамперед у тім, щоб перемогти зло у своїй душі. Мова йде головним чином про зусилля духовного самовдосконалення. В другу чергу, це боротьба з зовнішнім ворогом. Думка про те, що джихад як форма захисту віри являє собою фундаментальний обов’язок мусульманина, не нова: її відстоював ще в XІІІ столітті Ібн Таймія. Сам я не вважаю себе воїном джихаду, солдатом віри, і моя діяльність, з волі обставин і епохи, тепер вимушено зводиться до міркування і теоретичних побудов.
Відмінна риса ісламу, що складає його силу як релігії універсальної в порівнянні з всіма іншими конфесіями, - це те, що кожному мусульманину поставлене в обов’язок поширювати свою віру. Прозелітизм - це релігійний борг, але, всупереч розхожій думці, в іслам не навертають примусово. Це не тоталітарна релігія, у якій людина позбавлена волі, самостійного вибору. Для нас, мусульман, той, хто прийняв іслам під тиском, буде віруючим лише зовні, а нещирість його віри послабить співтовариство в цілому. Важаю, підкреслити цей момент винятково важливо, якщо ми хочемо щось зрозуміти у відносинах між ісламом і західною культурою - спадщиною християнства.
Кажу “спадщиною”, тому що західне суспільство зараз настільки дехристианизировано, виявляє видовище такої моральної і духовної порожнечі, що було б абсурдно дивуватися послідовному поширенню і зміцненню ісламу. В Франції сотні тисяч чоловік вже стали мусульманами. Це, до речі, одна з причин, чому дискусія про поширення ісламу не може вестися в руслі протиставлення Півночі Півдню чи Сходу Заходу. Це внутрішнє питання для усіх світських “демократій”, що, до речі, на мій погляд, уже давно не є світськими, настільки в них вкорінений нетерпимий, войовничий атеїзм.
Ті ж самі теоретики загальноі освіти, що ще вчора люто виступали проти носіння мусульманської хустки в школі (і продовжують виступати дотепер), сьогодні шукають оптимальний спосіб ввести в шкільну програму релігійну освіту. Правда, під виглядом вивчення історії релігій, але їм нікого не обдурити.
Фанатичні прихильники світськості протягом усього ХХ сторіччя люто воювали з католицизмом, не гребуючи ніякими засобами. Вони всіляко принижували його, шельмували і паплюжили. І донині християни, що бажають зберегти вірність древнім традиціям своєї віри, при кожній зручній нагоді піддаються навіть судовим переслідуванням.
Завдяки напливу іммігрантів, що настала за колонізацією і неоколонізацією, Франція вже кілька десятиліть є країною dar al-іslam. У цій країні улаштувалися шість мільйонів приїжджих, чоловіків і жінок, - арабів, вихідців з Африки й Азії. А тим часом іслам - релігія, заснована на непорушних правилах, у ній немає місця сумніву, і мусульманська віра ніколи не цуралася проповіді і звертання.
Усюди, незважаючи на адміністративні препони, на ворожість влади, будуються мечеті, молильні будинки. Християнські церкви мирно перетворяться в молильні будинки.
Одна з найбільших мечетей була зведена в Римі. Це духовне завоювання не пов’язане з насильством: це теж привід замислитися і зрозуміти, наскільки помилкове уявлення про зіткнення цивілізацій.
Монотеїстичні релігії вже переплелися між собою; іслам нікому нічим не загрожує. Приклади людей, що жертвують життям заради віри, захід християнства, змішані шлюби, відкидання аморальності, невід’ємно властиве суспільству торгівлі, продажність моралі, - усе це в достатній мері пояснює, чому іслам неухильно вкорінюється в самоіму серці західного суспільства. “Зіткнення” культур та релігій має на увазі деяку позаположність, а її не існує, більше не існує, принаймні в Європі. У пуританській іудейо-християнській Америці справа обстоїть інакше.
Природа, як сказав фізик Лавуазьє, цурається порожнечі; людська природа - тим більше, а духовна порожнеча, безсумнівно, - найстрашніша з порожнеч. Обмеженість марксизму знайшла себе у відсутності святого, оскільки, по суті, марксизм як такий - це релігія, у якій божество - людина. Якби в марксизмі на порівняно ранньому етапі з’явився вимір трансцендентності, то, з великою ймовірністю, він панував би зараз практично повсюди. Але як вийшло, так вийшло. Неспроможними виявилися не ідеї, а люди. На жаль, не усі вони велетні. Ідеали піднесено, але рідко кому вдається їм відповідати. Більшість людей, дірвавшися до влади, швидко розбещуються нею. Те ж можна сказати про більшість світлих мріянь про справедливість, що так і залишилися мріями…
Іслам поширюється тим швидше, що авторитет церкви сходить на ні, а реальний соціалізм провалився. Іслам - це шанс для Європи. Мусульманська діаспора поки що усе ще займає маргінальне положення, але поступово вона набирає вагу. Цьому сприяють і демографічні зміни. Деякі мережні магазини вже зрозуміли, яку вигоду їм можуть принести покупці-мусульмани, і стали враховувати піст місяця Рамадан у річному плануванні продажів. Звичайно, у політичних відносинах вплив мусульманських народів поки ще незначний. Але в цій царині, як і в багатьох інші, зміни будуть стрімкими і несподіваними. Вони накопичуються поволі, непомітно, але прийде день, коли в політичному просторі гримне революція. Я так і чую, як буде волати буржуазія, що ліворуч, що праворуч, але їй нічого не залишиться, як ратифікувати соціальну еволюцію.
У США іслам також робить поки лише перші кроки, але він уже являє собою організовану силу, з якою владі доводиться рахуватися, особливо якщо буде зміцнюватися його вплив серед чорного населення, значна частина якого усе більше і більше зводиться до положення субпролетаріату чи навіть люмпен-пролетаріату, що живе поза суспільством. У цих колах іслам - це відновлення революційного сподівання, і війна, що нині завершується, зміцнить віру й зцементує внутрішню єдність американського співтовариства віруючих - закваску прийдешніх революцій…
Іслам, як вершина божественного Одкровення, споконвіку являв собою “революцію”, Революцію революцій. І назріваючі в найближчому майбутньому геополітичні і геокультурні потрясіння, рівних яким не знає історія, не сповільнять цієї знахідки. Менш ніж за два сторіччя мусульманськими стануть землі від Африки до Центральної Азії, від Індійського субконтиненту до Атлантики. Бурхливе поширення ісламу свідчить про могутність Слова, про його здатність займати розуми і серця людей, надихати їх на битву за істину і справедливість священного порядку…
Останні європейці - ті чоловіки і жінки, що зберегли гордість за своє походження і залишилися вірні спадщині предків, - приймуть у своє серце іслам. Він стане єдиним засобом уберегти від руйнування свої цінності, духовну спадщина багатьох століть, для тих, хто зуміє зберегти повагу до себе і, насамперед, відмовиться по рабськи підкорятися матеріалістичному фетишизму.
З цього погляду, війна, що іслам має вести проти імперіалізму, - війна, повторюся, не проти якогось народу, нації, держави. Ми боремося проти системи, а система ця непомітно, але невблаганно штовхає людину до розбещення і до онтологічн смерті. Вона не тільки відчужує його (у марксистському сенсі слова), не дає йому стати самим собою, реалізувати свій потенціал, словом, відбутися, - але і, гірше того, псує його природу і тим самим закриває йому шлях до становлення Людяності. Капіталізм - це тупик. Світ знемагає під гнітом хижацької економіки, скільки би не бити тривогу. Ніхто не хоче дошукуватися істиних причин. Єдиний вихід - духовна революція людства, що розірве залізний обруч логіки капіталізму…
Опір цьому обидлюванню і стане тим вирішальним обґрунтування, що змусить європейців, поки ще вірних свої традиціям і історії, прийняти іслам. Це відноситься і до тих юнаків і дівчат - мусульман, що підпали під вплив помилкової чарівності “сучасності”. Іншими словами, революційне зусилля повинне бути спрямоване також і всередину мусульманського співтовариства, для якого завжди існує небезпека звернутися до культу Золотого тельця, відректися від віри заради усіх форм ідолопоклонства наших днів: гедонізму, індивідуалізму, спраги штучних задоволень і примарної могутності. Світ, що ви йменуєте “сучасним”, віддалив людини від самого себе, породив невтримну безсоромність моралі. Я кожен раз дивуюсь, коли бачу, наскільки втомленою, розчарованою виглядає значна частина західної молоді. В обличчях дуже багатьох дівчат - відображення світу, у якому щире почуття й ідеали щодня знецінюються. І навпаки, нечуваний порив спротиву американській війні об’єднав європейців з жителями інших континентів - і над світом немов би пронісся подих надії…
Іслам - релігія “серединного шляху”. Нетерпимість суперечить духу Одкровення. Пророк, цей досконалий і людяніший з людей, повиннен стати для кожного істинно віруючого зразком для наслідування. Хоча уподібнитися Пророку у своєму житті і вчинках для звичайних смертних недосяжно. Я щиро вірю, що Коран є Слово Аллаха, дане нам в Одкровенні. Коран, Al Karіm, - самий правильний його запис, “переказ”, складено з фрагментів Слова в передачі пророка Мухаммеда з ініціативи другого халіфа Рашиді, Омара ібн аль-Хаттаба, зі свідчень сучасників Пророка, і потім записане по велінню третього халіфа Рашиді, Отмана ібн Аффана. Трохи пізніше філолог Аль Хаджад, намісник Омейядов у місті Куфа (територія нинішнього Іраку), винайшов особливі значки - діакритики і вніс їх у священний текст. Однак і саме Слово варто читати і перечитувати дуже уважно в залежності від конкретних, специфічних умов сучасності.
Світ міняється і змінився, це, зрозуміло, банальність, але це означає, що змінилася також і мова, і уява, і погляд людини на навколишній світ. Тому принципово важливо щодня давати божественному Слову нове життя, інтерпретуючи його відповідно до реальності сьогодення. Звичайно, слова Переказу, al Koran, залишилися колишніми. За чотирнадцять сторіч не змінилися арабські літери, у яких Слово було зафіксовано раз і назавжди. У цьому успіх стійкості й адекватної передачі Слова, що відрізняє його від Нового і Старого Завіту, що багаторазово піддавалися перекручуванню у вустах перекладачів. Тому, говорячи про інтерпретацію, я вживаю цей термін у тім же змісті, у якому говорять про музиканта, що він, виконуючи твір, інтерпретує його, тобто всякий раз заново прочитує і наповняє життям партитуру.
Я читаю Коран, коли маю в цьому потребу, коли шукаю відповідь на богословські, метафізичні чи екзистенціальні питання… Коран, вище завершення Одкровення, криниця мудрості в її неперевершеній повноті… Він - Дзеркало тієї битви, що вів Пророк, щоб зміцнити на землі божественні настанови і підкорити людей волі Всевишнього.
Я наскільки можливо уважно стежу за дебатами навколо вчення ісламу й абсолютно переконаний, що необхідно розгорнути двері іджтихада, що - так історично склалося - залишаються закритими з XІ століття. Тому що умови сучасності, трансформація суспільства, культури і менталітету вимагають, щоб полеміка навколо тлумачення священних текстів стала надбанням громадськості, щоб вона велася усіма віруючими, а не ставала справою декількох рухів, братств чи сект, що будуть переінакшувати значення божественного Слова як їм заманеться, а те і з опортуністичними завданнями.
Більш того: немає і не може бути вибіркового читання Одкровення. Мединська проповідь не виключає і не скасовує мекканской. Коран не є книга гніву чи ненависті, це не інструмент поневолення і придушення, засіб виправданню того, що ставлять нам у провину наші вороги. Борг правовірного - вести завзяту і нещадну боротьбу за віру; Слово Господа просякнуте любов’ю та милосердям. Тому я переконаний у доцільності іджтихада як носія істини і рушійної сили ісламської Революції.
Що до людей Книги, то, якщо вони не хочуть цілком зникнути з обличчя землі, їм доведеться перебудувати своє суспільство на засадах Істини. Істини, що відкриє їм мусульманська освіта, істини як такій. Істина чи те, що можливо більш повно відповідає їй, повинна одержати доступ до засобів масової інформації, навіть якщо їй доведеться пройти крізь поневолення думки брехливими підконтрольними, ангажованими ЗМІ, що усі так чи інакше здійснюють сховане навіювання. Треба повернутися до християнського принципу відплачувати кожному по заслугах, щоб відродити ту інтелектуальну чесність, завдяки якій став можливий розквіт науки і техніки. Справді: у науковому і технічному знанні немає місця брехні. Там всі або так, або не так. З правдою матерії, із законами фізики не домовишся. Якщо ми не хочемо, щоб цивілізація обірвалася, ми повинні підкорити цій вимозі об’єктивності й інформацію. Повідомляти про факти рівномірно, забувши про подвійні стандарти вагомості і величини, непредвзято і неупереджено. Тобто просто-напросто додержуватися принципів загальності і рівності при будь-яких обставинах, стосовно до будь-яких подій без винятку і дискримінації. Загалом , досить лукавити з правдою, настав час глянути їй в обличчя, - якщо тільки ті, для кого, на загальне нещастя, не існує високої моралі, на це здатні…
Точно так само й освіта повинна, у першу чергу, розвивати в дітей здібності до критичного судження - і не кажіть мені, що це несумісно з мусульманською вірою, саме навпаки. Це зайвий спосіб навчити дітину бути вільною особистістю, свідомо відноситися до себе і розуміти, яке місце займаєш в Творінні… Суспільство, що претендує на статус демократичного, лише в тому випадку зможе перебороти свої внутрішні протиріччя, ідеологічні і світоглядові, якщо повернеться до логіки живого життя, того, що за законами природи лежить в основі всього сущого і про яке сучасна людина - розбещена тварина, що утратила свій природний вигляд, - зовсім забула. Глибше вкорінитися в дійсність - тільки такою ціною нам вдасться зберегти світло істини в наших душах і здійснити демократичну революцію в ім’я і за допомогою віри. Брехня у всіх своїх проявах, починаючи з замовчування і приховування, є нескінченне зло для людства. Брехня живить війну. Брехня живить ненависть. І найчастіше брехня гарніша за правду, вона простіша, а ми любимо те, що просто, що, на жаль, не вимагає від нас ні зусилля, ні рішучості…
Мусульманське суспільство, отже, має потребу в іджтихаді, щоб протистояти зловживанням і спокусі і не піддатися спокусі вибіркового, що часом спотворює, прочитання Корана. Іджтихад повиннен бути безперестанним, щоб не залишати шансу відсталості і всім тим регресивним тенденціям, що виявляються у вибірковому чи занадто фанатичному тлумаченні Слова. Вчення - живий організм, воно повинно щомиті оновлюватися, думка має потребу в зрошенні живлючою вологою дійсності; у протилежному випадку думка, вкладена в текст, стає мертвою літерою, німіє і перетворюється в камінь. Віра - це безперервна вправа, аскеза, як сказали б раніш, а вправа духу, як його розумів єзуїт Ігнатій Лойола, - це не штучне обмеження віри, а, навпаки, доведення її до вищої крапки. Господь Є також і безпосередній досвід дії, - тому для нас, мусульман, так важливо щоденне виконання обрядів. Людина повинна щодня заново відливатися у форму божественної волі, щодня відновлювати свою людяність у Господі. От чому з кожною зорею варто перечитувати і заново витлумачувати, наповнювати новим життям божественне Слово. От чому іслам - а інакше неможливо - є постійна Революція.
22 березня 2003 року
