Блоґ УНІА: спільнота українських мусульман

 Колишній сіоністський екстреміст, Мухаммад аль-Махаді, на телі якого незмиваєме татуювання із зображенням зірки Давида, тепер, після майже десятирічної кар’єри непримиренного ізраїльського поселенця, возносить хвалу Аллагові в своєму новому будинку на Західному березі річки Іордан. Його нещодавня поява в Шаабі – передмісті гарячої точки – міста Хеврон, стало останнім крутим поворотом у вельми бурхливому житті цієї людини.

Зараз Махаді 37 років. Він народився в єврейській сім’ї, яка проживала на той, час в республіці Азербайджан. Його колишнє ім’я – Михайло Шировські.

Він перебрався до Ізраїлю незабаром після того, як в 80-х роках радянська влада дозволила єврейську еміграцію. Відслуживши в армії як інструктор по фітнесу, Шировські вдарився в екстремізм.

В зв’язку з цим Михайло прийняв рішення переїхати в поселення Киріят Гарба, що є оплотом найбільш радикальних елементів, в 1995 році, незабаром після розстрілу Барухом Гольдштейном 29 мусульман під час молитви в мечеті.

Проте дружні взаємини, що раптово зав’язалися, з власником гаражу – палестинцем – змусили Шировські переглянути свої цінності. Це призвело до того, що кінець кінцем він прийняв іслам і одружувався на мусульманці.

Махаді говорить, що був приголомшений теплим відношенням з боку своїх нових сусідів – палестинців, які навіть не звернули увагу на його минуле. “Я був для них ворогом, – розповідає він. – А вони віднеслися до мене, як до брата, і запропонували ту допомогу, в якій я так мав потребу».

Після того, як Махаді прийняв іслам і одружувався на Сабіні, його життя в Киріят Гарба перетворилося на нестерпне випробування. Його дружина і четверо дітей стали об’єктами переслідування з боку людей, яких він нещодавно вважав за друзів.

“У Киріят Гарба я піддавався нападам багато разів. У мій будинок кидали каміння, на його стінах малювали образливі граффіті, наполягаючи на тому, що, оскільки я став мусульманином, то повинен втекти з селища”, – розповідає він.

“Кожного разу, коли я кудись йшов з дружиною, нас переслідували лише через те, що на ній була хустка. Ми також постійно були у полі зору служб безпеки, – додає Мухаммад. – Проте мене у той час турбувало лише питання про те, чи підуть мої діти за мною в питанні релігії”.

Він прийняв іслам під впливом власника гаража Валіда Залума, який вів свій бізнес недалеко від Киріят Гарба. Дві розсудливі люди годинами сперечалися про те, яка з двох релігій ближче до істини, розповідає палестинець.

“Із самого початку я відчув в цій людині щось хороше, не дивлячись на те, що не чекав цього від поселенця з Киріят Гарба”, – говорить Залум. “Ситуація кидала мені виклик, і я сказав йому: “Або ти обернеш мене в іудаїзм, або я приведу тебе в іслам”. І після шести місяців зустрічей і обговорень саме він поміняв свою релігію”, – додає палестинець.

Махаді ж пояснює, що зробив свій вибір під впливом аргументів логіки. “Я виявив, що тоді як в іудаїзмі є багато протиріч, іслам – це релігія істини і мудрості, – каже він. – Я прийняв нову віру, бо шукав правду, і зробив це винятково по релігійних міркуваннях, а не по яких-небудь ще”.

Тим часом, Махаді не може повністю розлучитися зі своєю минулою спадщиною – двома незмиваємими татуюваннями на руках, що змальовують зірку Давида і мінору (свічник на сім свічок). Але він не має сумнівів в своїй новій релігії і твердо виступає проти створення палестинської держави на західний зразок.

“Я хотів би, щоб в Палестині встановився ісламський халіфат, а Єрусалим, по волі Бога, став його столицею”– говорить Махаді.